Мир і благодать

Мир і благодать- це є Господь, любов і довершеність- це є Господь, світло для світу, Пастир добрий, що покладе голову за овець своїх, Трисвяте світло, яке освітлює і є захистом для тих, хто взиває Ім’я Боже,- це і є невичерпне джерело. Від Нього одержуємо все, що потрібно для життя і спасіння.

Людина, це є творіння по образу Божому. Довершеність була втрачена праотцем Адамом через те, що був вчинений перший гріх, а наслідком цього є смерть.

Господь Ісус Христос, приходом на землю, виконанням обітниці знищив смерть і вказав дорогу до спасіння. А коли так, то цілком природно, що й ми - неоплатні боржники перед Богом, і тільки тому, що Господь милосердний до нас, ми повинні бути милосердні й до наших боржників, прощати їхні гріхи. Наше ставлення один до одного, до ближніх наших, яким воно повинно бути, сказано у притчі про милосердного господаря та жорстокого слугу. В цій притчі, Господь навчає нас про те, якими повинні бути взаємовідносини між людьми, в чому виявляється милосердя і любов до тих, хто згрішив перед нами. Тому, що прощення провин нашим боржникам - є надія, що і Господь простить нам провини наші.

Як часто не вистарчає тієї терпеливості, любові до своїх ближніх. І наше розкаяння і закам’янілість сердець, розділяє немовби стіна, яку так важко здолати. Власні амбіції та принципи суперечать тим простим заповідям Господнім, які лікують і живлять нашу душу, наповнюючи її тим змістом євангельської проповіді, яка була тоді живою водою, і зараз, в теперішній час є джерелом істини ‘’ Хто має вуха нехай слухає.’’

Так часто роблячи інших залежними від своїх правил, в одному часі винятки лише для себе, спустошують наші серця чуйності та милосердя хто вчинив провину. Це не лише дорога до черствості власної душі, це і є віддаленість з власної волі від добрих справ, носіями яких ми повинні бути.

Життя людини - це і є та дорога в якій вчимося бути угодними Богу. Маючи намір спасти світ потрібно спасти одну душу, в цьому і буде наше виконання євангельського вчення. Слухаючи притчу про милосердного царя і жорстокого слугу, відкривається те, що незалежно від соціального положення, чи впевненості, ми всі рівні перед Творцем. А якщо оступились, маючи відчуття провини з каяттям у серці, через таїнство сповіді та причастя, торкнімось милості та одягнімось в ту ’’весільну одежу’’ через Христа, який очищає нашу душу і тіло.

Нехай же кожна євангельська притча буде для нас тим духовним взірцем поведінки, який закладений в нас, присвячуючи своє життя Тому, Хто піклується про нас, як ’’Добрий пастир’’ і ’’Милосердний господар’’ наповнюючи життя добрими вчинками та милосердям. Амінь.

прот. Володимир Зінчишин